Спочатку коротко нагадаю суть аукціону Базермана.
Трюк з 20 баксами Макс Базерман відпрацьовує на першокурсниках (фрешах) під час однієї з перших лекцій, поки студенти старших курсів, які пройшли «хрещення», ще не встигли поділитися гірким досвідом із новачками. Отже, на першій же лекції Базерман пропонує студентам перевірити, скільки готівки у них із собою, і пропонує влаштувати аукціон. На торги виставляється купюра в 20 доларів. Стартова ціна – 1 долар. Мінімальний крок – 1 долар. Особливість аукціону Базермана полягає в одній невеликій умові: той, хто стане другим за результатами аукціону, повинен буде віддати суму, за яку збирався купити $20. Припустимо, ви перемагаєте в аукціоні, запропонувавши ціну $15, а наступна пропозиція – $13. Ви отримуєте $20 Базермана, віддавши за них свою ціну – $15. Той, хто є наступним за вами, просто віддає свої $13. Таким чином, у Базермана виявляється $15 і $13. Суть феномену – в тому, що аукціон ніколи не зупиняється на ціні, нижчій за $20, зате дуже часто аукціонна ціна сягає вище за 100 доларів.
Як це відбувається?
Уявіть, що за останньої ставки в $18 ви називаєте ціну $19. Далі торгуватися начебто немає ніякого сенсу. Навіщо піднімати ціну за $20? Той, чия ціна – $18, розуміє, що ви виграєте, а він втрачає свої гроші. Він не хоче зазнавати збитку в $18 і називає нову цифру – $20, нібито рятуючи гроші. Тепер зрозуміло, що ви втрачаєте ваші $19. Якщо ви заявляєте ціну $21, збиток становитиме $1. Але 1 – це не 19. Ваша ціна – $21. Тепер на черзі наступні кроки, адже $20 більше, аніж $2. Наступна ціна суперника – $22.
Боротьба за 20 доларів триває. Обидва учасники впевнені, що, підвищуючи ціну, вони знижують свої збитки. Але ніхто не бажає бути № 2. До того часу, коли ціна торгів вдвічі перевершує можливий виграш, в аудиторії зазвичай панує радісне збудження і сміх, але гравців це не зупиняє. Пастка Базермана вже діє.
Напевно, дехто з вас подумав: як це можливо? І десь в глибині своєї душі ви впевнені, що, якби ви були на місці тих студентів, ви б одразу розкусили «фішку» та перестали б торгуватися за двадцятку.
Так думав і я до певного часу, поки я не стояв у гурті могилянців, що чекали 115-й автобус. Отже, суть історії.
У Могилянки є кілька гуртожитків, один із яких – на Харківському шосе. Від нього до університету можна діставатися кількома шляхами.
Перший маршрут має вигляд маршрутка + метро: доводиться їхати хвилин з 10 - 15 маршруткою та 30 хвилин у метро – загалом 40 - 45 хвилин із двома пересадками (маршрутка-метро та метро-метро, з однієї лінії на іншу).
Другий спосіб доїхати до Могилянки містить у собі проїзд в 115-му автобусі по Наддніпрянському шосе, що за хороших умов може забрати 30 - 35 хвилин часу і є зручним, оскільки не потрібно робити жодної пересадки – сів у автобус і сидиш.
Проте не все так солодко: цей автобус може запізнюватися, інколи дуже надовго. Одного ранку, десь за годину до пари, на зупинці зібралося багато могилянців – усі в очікуванні прибуття 115-го, що за розкладом мало б відбутися ось-ось. Всі чекають хвилину, п’ять хвилин, десять, п’ятнадцять – немає автобуса.
Фактично через п’ятнадцять хвилин настає момент важливого вибору – або ми продовжуємо чекати 115-й і в принципі, якщо він приїде протягом 10 хвилин, то ми встигнемо на пару (10 х. + 30 - 35 хв = 45 хвилин до пари), або ми йдемо зараз на маршрутку і якраз встигаємо на пару (у нас лишається 45 хвилин – стільки, скільки треба на маршрутку та метро).
Зауважу, що в цей момент кілька студентів вирішили піти на маршрутку, тоді як більшість, зокрема і автор цього посту, продовжували чекати, сподіваючись на «Ось-ось зараз автобус приїде…». А час ішов…
З кожною хвилиною такого очікування ми фактично збільшували своє запізнення на пару. Після нашого 40-хвилинного стояння на зупинці 115-й нарешті приїхав, і всі ми дружно поїхали на пару, при цьому запізнившись на неї як мінімум на 10 - 15 хвилин, витративши на весь час (разом із очікуванням) 1 годину 15 хвилин часу.
Паралельна трагікомічність ситуації полягає в тому, що по суті всі ми зіграли в аукціон Базермана, конкуруючи самі з собою та жертвуючи власним часом. Ми заплатили 75 хвилин замість реальної вартості в 35 - 45 хвилин.
Підсумки:
- очікування 115-го автобуса – аукціон Базермана;
- що довше ми стоїмо на зупинці, то довше ми продовжуємо грати в нього та збільшуємо ставки;
- не все так просто.
Щоб не стати жертвою Базерманової пастки, ви повинні ще «на березі» вирішити, яким буде ваш максимальний збиток, якого ви згодні зазнати. Після досягнення допустимого рівня збитку ви повинні припинити діяльність, незважаючи на ілюзії, що все ще можна врятувати. Неважливо, чого саме стосується це правило – торгів, азартних ігор чи бізнесу…чи 115-го автобуса.
Тепер я чекатиму не довше, ніж 15 хвилин :).
Цей матеріал є реблогом з сайту Олега. Feel free to join!