Про витоки людської моральності

Якщо ні, то ви знаєте, що мало б бути, хоча б трішечки. Але звідки ми знаємо, що деякі речі робити негарно і чому, зробивши їх, відчуваємо провину?

Відповідь проста та очевидна – кожен має певні уявлення про моральність. Проте питання про походження моральності не таке вже й очевидне. Чи є мораль певною адаптативною рисою, що є результатом еволюційних процесів, чи вона – просто соціальний конструкт, наслідок інтелектуальної діяльності людини?

Майкл Томазелло стверджує, що правда – десь посередині. Моральність з еволюційної точки зору є формою кооперації та розуміється як дотримання індивідом такої поведінки, що обмежує його егоїстичні імпульси, які слугують винятково для його власних цілей, заради врівноваженості загальних інтересів. Моральність має філогенетичні та онтогенетичні витоки. Тож еволюція моральності досліджувалась через порівняння популяцій людей з популяцією наших найближчих родичів – великих мавп, та спостереження за поведінкою дітей 18+ місяців. В обох випадках вчений виділяє дві рівні розвитку:

1. моральність, що спрямована на справедливе ставлення щодо «конкретного іншого» – кооперація з іншим, та
2. абстрактна, агентно-нейтральна культурна та нормативна моральність.

Очевидно, що люди не є єдиним соціальним видом. Великі мавпи також кооперуються, діляться їжею, допомагають іншим мавпам, роблять взаємні послуги, об’єднуються в альянси тощо. Але в будь-якому разі мавпи – індивідуалісти, вони допомагають одне одному лише за певних умов. Так, вони це робитимуть, лише якщо допомога не буде дуже затратною з енергетичної точки зору або ж якщо в обмін на неї вони матимуть винагороду (їжу). Ділитися їжею мавпи також не будуть просто так.

Є три умови:

1. мати годуватиме своє дитя,
2. їжа наявна в великій кількості та її неможливо монополізувати,
3. їжа наявна в обмеженій кількості, але власник їжі може віддати її мавпі, що набридливо випрошує їжу.

Колаборація спостерігається в різних формах. Мавпи об’єднуються в альянси для спільного захисту від інших груп та для добування їжі. Важливий момент – це кооперація з безвиході, мавпи розуміють, що без підтримки інших мавп вони не вполюють здобич, наприклад. Тобто союзники розглядаються як інструменти досягнення власної мети. Відтак, витоки людської моральності можна знайти у наших кузенів лінії приматів. Разом з тим, люди є більш соціальними та кооперативними. Наша система взаємодії є більш егалітарною, а їх організація напрочуд кооперативна.

Томазелло пише про такі аспекти, як виживання – турбота не лише про себе, але й про іншого, ставлення до власності, спільний догляд за дітьми та просоціальна поведінка, комунікація й навчання (!), політика, норми та інституції. Для пояснення цього феномену гіперпросоціальності Томазелло пропонує гіпотезу взаємозалежності.

Еволюція людської моральності відбувалась у два кроки:

• По-перше, внаслідок екологічних змін люди виявилися змушені кооперуватися задля отримання їжі. На цій сходинці кооперація базувалась на взаємодії зі «конкретним» іншим. Саме тут з’явилась орієнтація на взаємність (що відрізняється від індивідуалістичної орієнтації шимпанзе) та кооперацію, яка спричинювала зацікавленість не лише у своєму благополуччі, але також у благополуччі партнера.

• По-друге, конкуренція з іншими групами змусила об’єднуватись та кооперуватися на рівні групи. Потреба в координації, орієнтованість на групове благополуччя та утворення групової ідентичності призвели до виникнення норм. Люди не лише старанно дотримуються цих норм, але й нав’язують їх імперсонально всій групі, в тому числі й собі, через моральні емоції, такі як провина та сором. Таку регуляцію можна назвати колективною моральністю, де індивіди звертаються до морально легітимованих експектацій щодо інших та групи в цілому.

Два рівні розвитку моральності відслідковуються й у спостереженнях за дитячою поведінкою. Експериментальні дослідження вказують на те, що діти на першому рівні кооперують з конкретним іншим, на другому (у віці 3 – 4-х років) вони включаються в соціальні норми та інституції їхньої культури. Діти орієнтовані на потреби та емоційні стани інших, а також вмотивовані до просоціальної поведінки. Просоціальність виявляється в дуже ранньому віці, вона є вмотивованою, базується на орієнтації на іншого та інтерпретації ситуацій, що є гнучкими та залежать від інтеракцій та оцінки іншого, а також спрямовані на співпрацю.

Розвиток моральності в дитинстві зазнає сильного впливу культури та соціалізації, що має результатом крос-культурні відмінності в просоціальній поведінці.

Моральність живе на двох рівнях: у мозку та в культурі. А як щодо етики та цінностей? Цим питанням цікавився іспанський мислитель Каміло Хосе Cела Конде. Він говорить про те, що моральні судження пов’язані з роботою мозку, а відтак – існування та еволюція етики можуть бути зрозумілими, якщо вивчати мозкові структури, залучені до процесів моральних суджень. Етика мислиться як частина людської природи, що еволюціонувала філогенетично внаслідок природного відбору. Мораль – характерна відмінність людей як виду. Це пов’язане зі зміною кортикальних структур, а саме – збільшенням префронтальної кори. Ці зміни можна було спостерігати 700,000 років тому. Підтвердження моральної поведінки – практика похорону.

Але виникає проблема існування моральних цінностей, які очевидно пов’язані з мораллю, але не можуть розумітися як генетично передаваний матеріал. Відтак, слід розуміти еволюцію мозку (генетичний рівень) як певний фундамент, який створив умови для виникнення моральних цінностей як культурних конструктів.

Наостанок, аби було про що поговорити з друзями в барі, короткий огляд нового тренду у вивченні людської моралі – універсальна моральна граматика (УГМ). ** УМГ цікавиться природою і витоками морального знання, використовує моделі та концепти, подібні до тих, що застосовував Чомські в своїй універсальній граматиці. Відтак, теорія робить припущення про те, що люди мають вроджені моральні здібності**, аналогічні до мовних здібностей у Чомські.

УМГ організована довкола 5 запитань:

1. Що конструює моральне знання?
2. Яким чином ми отримуємо таке знання?
3. Як ми його застосовуємо?
4. Як це знання фізично організоване у мозку?
5. Чи наявне це знання у представників інших видів?

Чомські трансформував лінгвістику, показавши, що мова чутлива до чіткого аналізу, та помістивши принципи універсальної граматики в біологічну програму людини. Таку мету має й УМГ стосовно моральної свідомості. Вона фокусується на рівні обчислювальної теорії завдань з обробки інформації та вирішення проблем більш ніж на нейрофізіологічних механізмах, в які імплементовані рішення цих проблем.

Для обґрунтування теорії використовуються напрацювання у різних сферах, таких як:

• психологія. Зокрема, психологи-девелопменталісти говорять про те, що у дітей дуже розвинене відчуття норм. У віці 3 - 4 років діти розрізняють інтеційні та випадкові дії з однаковим результатом. Також вони відчувають різницю в порушенні моральних норм (крадіжка) та соціальних домовленостей (одягання піжами в школу).
• лінгвістика. В кожній мові наявні слова для позначення концептів, пов’язаних з обов’язком.
• антропологія. Заборони вбивства та зґвалтування є універсальними.
• нейрологія. Моральна свідомість живе в мозку: передній префронтальний кортекс, медіальний і орбітофронтальний кортекси, передні темпоральні долі та верхня темпоральна звивина.

Вихідні тези
По-перше, характеристики моральних суджень передбачають наявність моральної граматики – складних та зумовлених доменною специфікою наборів правил, концептів і принципів, що генерують та мають зв’язок з ментальними репрезентаціями різних типів. Окрім іншого, система дозволяє індивіду визначати деонтичні статуси нескінченної різноманітності дій та помилок.

Друга теза – спосіб, у який набувається моральна граматика, передбачає, що хоча б деякі базові її атрибути є вродженими. Для розуміння поняття «вродженого» слід помислити когнітивну систему, натуральні якості якої багато в чому визначені наперед успадкованою структурою мозку, але її онтогенетичний розвиток мусить бути спровокований та сформований належним досвідом та може бути обмежений надзвичайно ворожим середовищем для навчання.

Огляд різних праць вказує на сформований тренд в науковій думці, який свідчить про певні біологічні підвалини, що уможливили виникнення та розвиток моральності, яка, в свою чергу, пов’язана з цінностями людини. Важливо розуміти, що теза про біологічні підвалини еволюції моральності не є зведенням моралі та цінностей до генетичних категорій. Проте без наявності цього біологічного підґрунтя інтелектуальні спекуляції та конструювання моралі й цінностей не були б можливими.