Поки Київ четвертий день блукає у диму дарницьких лісів, підпалених агентами Кремля , у могилянських гурто почався дуже важливий процес — вибори до рад гуртожитків. YOV вже писав про реформу самоврядування у КМА, і нинішні вибори є одним із кроків, спрямованих на те, аби вона реально запрацювала. Про те, як обиратимуться ці ради, чим вони займатимуться і, взагалі, чому вони потрібні — читайте тут.
В кожному університеті є маленькі #зради. Десь вони більші, десь — менші, іноді вони стають великими, але вони є. Однак, крім цих маленьких #зрад, майже в кожному універі є одна суцільна #зрада, і це — гуртожитки.
Саме гурто — це ті «ями», в які стікаються усі проблеми ВНЗ: корупція, розподіл місць, побутові умови і теде і тепе. Не виняток (поки що) і гуртожитки Могилянки. Але, сподіваюся, лише поки що.
Ті, хто хоч колись намагалися проаналізувати усю фіґню, яка коїться навколо нас, напевне, помічали, що фіґня коїться до того моменту, допоки хтось раптом не помічає, що вона таки коїться.
Коли у Франції в 1789 році на Генеральні штати зібралися кількасот людей, аби знову 236-ма голосами переважною більшістю ухвалити збільшення податків на користь короля, то, напевне, їх би ухвалили, якби хтось (абат Сійес, наприклад) не поставив резонне запитання: «А що взагалі за фіґня коїться?», а решта не погодилися б з ним. І не почали б революцію.
Еммануель-Жозеф Сійес
Я не закликаю нікого починати революцію. Могилянські гуртожитки — то не Франція кінця XVII ст., та і взагалі вони ван лав однозначно. Але багато фіґні там таки коїться. Побуду трохи абатом Сійєc:
-
Система розподілу місць у гуртожитках. Якщо щодо фрешів придумати якийсь критерій для визначення, в який гуртожиток їх селити, складнувато, то відсутність такого критерію для магістрантів і наявність Великого Рендому для їх розподілу, очевидно, не комільфо.
-
Переселення в одинички і двієчки. За якими принципами визначають щасливців, які потрапляють в одномісні і двомісні кімнати, знати можуть не всі, і не тільки лише не всі, а мало хто може це зробити© . А я здивую ще більше: переселенням має займатися студентське самоврядування, без будь-якого втручання адміністрації гуртожитків. Завідувачу просто має подаватися список на переселення.
-
«Ліві» мешканці. У гурто також можуть жити співробітники Академії, і це не проблема. Але ніхто не знає, хто ж насправді там живе. Водночас усі знають, що «лівих» людей селять, хоча, хто приймає такі рішення і на підставі чого, завжди лишається загадкою. (І, до речі, поселення «лівих» теж має узгоджуватися із представниками студентського самоврядування. Неочікувано, чи не так?)
-
Збереження речей. У кожному гурто є комори. Ті, хто коли-небудь був у коморі, знає, що насправді в комору виносять речі, яким бракує власника, при тому, що власнику їх абсолютно не бракує, а викидати чужі речі, залишені колишніми мешканцями — якось не норм. Коротше, туди просто зносять весь непотріб, а от реально залишити там щось цінне (наприклад, на літо) не дозволяє банальний інстинкт власника, бо жодного обліку та перевірки того, чи та сама людина забирає певні речі, що залишала їх, немає.
-
Пропускний режим. Із нічними
розборкамиекспресивними бесідами з черговими стикався кожен, хто з будь-яких причин приходив до себе в гурто в проміжку від 00:30 до 06:00. І хоча пізніми приходами теж бажано не зловживати, пропускання людей вночі — це проблема, яку треба вирішувати. Механізми вирішення є, бракує тільки бажання їх втілити. -
Вільні простори. На моїй рідній Трої є чудова кімнатка, яка зветься «Халтура». По ідеї кожен мешканець має мати змогу взяти ключі, зайти туди і чудово провести час із друзями/почитати/пограти на фортепіано/поспати/… Але є одна проблема:** «Халтура» чомусь постійно зачинена. Ба більше: ніхто не знає, де ключі від неї. **Печально? Печально. А десь інде таких кімнаток взагалі немає, хоч і можуть бути.
-
Суто формальні, але концептуально важливі речі: списки на поселення мають узгоджуватися із органами студентського самоврядування. Формальні, бо насправді неможливо чітко простежити (якщо тільки людина сама не заявить про це), чи всі, хто потрапив до цього списку, реально потребують гурто, і чи раптом ті, хто його дійсно потребує, не опинилися поза списком. Але концептуально важливі — бо поки підпис від самоврядування не буде необхідною умовою (sine qua non, як сказали б філософи) для початку процесу поселення, на самоврядування продовжуватимуть просто не зважати.
-
Дисциплінарні моменти. Якщо хтось колись стикався із симулякром «дисциплінарного провадження» за порушення правил внутрішнього розпорядку у гурто, то він зрозуміє, про що йдеться. Існує у нас такий орган, як Рада заступників деканів, яка вирішує питання із злісними (і не дуже) порушниками у гуртожитках. Найцікавіше, що на цій Раді, коли розглядають питання стосовно студента, заступника декана його факультету може і не бути. Подобається?
Можна поглянути, наприклад, як це відбувається у “Львівській політехніці” — там система менеджменту порушень значно краща починаючи від фіксування порушень і закінчуючи залученням студентського самоврядування до прийняття рішення, чіткою таблицею штрафних балів і відповідністю санкцій до кількості цих балів. Місцями складнувато, але загалом прозоро і ефективно. Чому б так не зробити у нас?
Enough? I believe enough.
**Окресливши коло проблем, підходимо до логічного продовження: і що з цим усім робити? Є два варіанти. **
-
Перший варіант — це коли окремі люди, які почали помічати проблеми, намагаються самі щось зробити з ними, ходять до комендантів, завідувачів гуртожитків, житлового відділу, віце-президентів Могилянки, потім таких людей стає чимало, але все ще недостатньо, на певному моменті їхні бачення шляхів вирішення проблем розходяться, що грає на руку усім, хто може їх послати далеко і надовго, їх туди шлють, і, за великим рахунком, вони припиняють свої спроби, примирюються із усіма проблемами, і в принципі непогано доживають решту часу в гурто чи деінде, так і лишаючи ці проблеми невирішеними.
-
Другий варіант — проблемами займаються усі, кого вони стосуються (а вони стосуються кожного©). Природно, що активно займатися проблемами можуть (і хочуть) не всі. Тому серед тих, хто ними займається, обирають декілька людей, які активно беруться за їх вирішення не як окремі приватні особи, а як представники усієї зацікавленої громади. Задля уникнення ситуації варіанту № 1 громада дає їм завдання і окреслює шляхи їх виконання, а обрані «активні» активно їх виконують відповідно до єдиного плану і спільного бачення. Для цього громада зголошується на те, аби зі свого боку допомагати «активним», коли це потрібно, і навіть коли комусь із громади потім раптом не сподобається те, що придумали «активні» для реалізації цього спільного плану. (Соціальний контракт — він такий).
Вибори до рад гуртожитків — це шанс реалізувати другий варіант і дійсно почати працювати над вирішенням проблем. Але те, наскільки цей механізм запрацює, залежить від кожного з вас. Тому приходьте на вибори, голосуйте, висувайтеся, пропонуйте. Пасивність й абсентеїзм — наші головні вороги у цій справі.
Насамкінець стосовно процедури. У квітні цього року було прийнято нове Положення про студентське самоврядування, в якому цю процедуру виписано.
Обираємо всі ради за мажоритаркою: по одній людині від поверху. (На Ворзелі — по дві людини). Строк повноважень — один рік.
Вибори відбудуться упродовж вересня, тому слідкуйте за оголошенням у себе в гурто, а також в могилянських пабліках.
Let’s do it, guys. Бо ж (не буду занадто оригінальним) Могилянка #щета, так?
п.с. На Троєщині вибори вже цього тижня, 8 і 9 вересня, слідкуйте за інфою тут. В інших гурто — вже незабаром.